Голови держбезпеки України

Тріумфи і трагедії , злети і падіння, героїчний блиск видатних спецоперацій і цинічна підступність боротьби за владу, все це проходить крізь долі керівників органів держбезпеки з 1918 року і до наших днів.

Діяльність керівників Держбезпеки в динаміці розвитку тих або інших подій і їхнє трактування не можуть бути однозначними. Часи змінюються – і люди змінюються разом з ними. Крізь призму минулих років ми бачимо події інакше, ніж бачили ті, хто жив у тодішні часи. По-різному показували себе люди, яким випало очолювати органи держбезпеки. Хтось щиро боровся за свої ідеї. Інші плутали службу державі зі службою конкретному правителю чи політичній силі. Інші вкладали всі свої сили, знання і таланти в створення потужної спецслужби, що забезпечувала безпеку країни , і плоди їхньої праці служать на благо держави і сьогодні .

Одні залишилися в історії як випадкові люди – «тимчасові виконавці» , про інших і сьогодні добрим словом згадують підлеглі. Посада голови Держбезпеки завжди була не тільки і не стільки життєвою винагородою, скільки випробуванням, яке витримували не всі.

Як показують викладені у книзі матеріали, дуже небезпечно і згубно, коли керівники держави намагаються використовувати такий могутній інструмент, як спецслужби, у своєму особистому розпорядженні. Саме ця спокуса і призвела до масових розстрілів в Сталінські часи і невиправданих переслідувань дисидентів у хрущовські і брежнєвські часи. Щоб уникнути цього в майбутньому , не можна допускати підпорядкування органів Держбезпеки тільки одній гілці влади. І всі рішення голова Держбезпеки повинен приймати згідно з Конституцією і Законом.

Необхідно , щоб політики і співробітники спецслужб, яким належить будувати майбутнє України – « винесли уроки з помилок минулих поколінь», пам'ятали про надто нелегке і жертовне життя попередників, вірно, безкорисливо і професійно захищали народні інтереси.